є знам як ви, алє мнє тот 2020. рок якош пребарз длуго тирва. Од початку пандемиї, позарядового стану и живота под масками шицко ше якоших розцагло, предлужело, час спомалшено чече, а тот кошмар нїяк да ше закончи. А до потерашнього билансу анї сом нє укалкуловал свойо други, порядни кошмари – пробованє живота без партийней кнїжочки у тей жеми, у тей професиї хтора по плацох у ранґу касирки у супермаркету. Повед бим же Ковид-19 лєм дотлукол уж слабеньку надїю же тот рок рутински приведзем ґу концу, як цо гваря фодбалски коментаторе. Єден од тих узвичаєних проблемчкох, з хторим иншак рутински виводзим шора, попри традицийней борби з одплату рати кредита за рефинасованє рати гевтого предходного кредита, то и сезонска бриґа – як мудро вихасновац шлєбодни днї у народу познатшим як рочни одпочивок.
Заверанє Греческей пре корону и туристично-политични водвиль у Чарней Гори, того року ми одлично послужели. Место „нє мам пенєжи”, на питанє чом ше нє идзе на морйо, триюмфално сом могол репликовац „нє пущаю нас!”. Корона послужела як одлична вигварка и еуфемизем хтори прикриє факт же нє можем анї у власней жеми вижиц цали мешац, а нє ище лєтовац у цудзей його половку.
Но, та, дефицит приятельских иножемствох за лєтованє надрилєл други алтернативни опциї – лєтуйме у своєй жеми, одкрийме валалски, етно-туризем и природни красоти отечества хтори, поправдзе, наисце єст вельо. Єдине цо ту насправди длобе до оч то цени у даєдних познатших домашнїх дестинацийох, на уровню монденских лєтовалїщох Єгипта, лєбо Турскей. У тим чаше нєзастановлївей миґрациї людзох з валалу до городу, важаца политика ценох у руралним туризме, видзи ми ше, нє так же наполнї валали з гражданством… А най нє повем же нє мала фрустрация кед нє маш досц анї за одпочивок у власней держави. Алє, ту алтернатива алтернативи. Односно, родзина, приятель, лєбо познати хтори ма обисце, салаш, викендицу, лєбо гоч яки закрити обєкт даґдзе звонка городу, а дзечни є прияц госцох. Кошице траву, обераце у овоцнїку, дацо вимуруєце лєбо вилєєце, рубеце древа за огриву, влєчеце кабли бо водоводу нєт… и уживаце у миру и цихосци. Слава Богу, та сом влєце мал таку нагоду. Док други плацели пекельни змесценя по корона-тарифи на Дивчибарох, я мал полни пансион плус активносци и роботи хтори у квартелю у городзе нїґда нє будзем мац нагоду робиц. Рай, одпочивок, природа. Домашня палєнка и вино, и вода зоз студзенки. Без сиґналу мобилного и интернету. Шицко то у валалчику у хторим векшина обисцох празни, бо домашнї доходза лєм на тидзень-два вжиме и през лєто. Думам себе, могли би то видавац туристом, заробиц дацо. А главни адут и реклама, праве тото – без сиґналу и интернету. Терапия процив зависносци од диґиталних знїщовачох часу.
Кед ше, медзитим, врациме до реалносци, епидемия корони потвердзела тото цо уж знаме – капацитети, стандарди, комунална и инфраструктурна опременосц наших туристичних потенциялох, чесц винїмком, нє бог зна яка. Єст ту ище вельо робиц же биш домашньому туристови могол наплациц европски цени. Алє, госцопримства єст, а найвецей праве у тих еґзилох зоз цивилизациї. За початок, досц и то.