Писане новинарство ма окремну чежину, бо чарни шлїд на билим паперу остава и будуцим поколєньом и, подложне є оценьованю як нєшка, так и наютре. Ище Латинє гварели же слова лєца, написане остава. А живот анї нє цалком били, як цо є анї нє цалком чарни, звичайно живот ма велї ниянси и, кед ше руши од погришних премисох и заключенє нє може буц цалком точне.
Жиєме у пошвидшаним темпу живота, у хаосу, загартушени у контрадикторних информацийох. Нє маме упориско за власне думанє, та зме подложни рижним лобистом, котри робя за дачийо интереси, а нам су нє вше видлїви. Афери ше зменюю на дньовим уровню, дзе часто присутне заменьованє тезох. Без едукациї, економскей и здравственей сиґурносци, цо шицко вєдно припада ґу основним людским правом, людзе, пре пандемию, траца тоти свойо права, та траца и право на достоїнствени живот.
На розум ми приходза три парадиґматски приклади зоз историї литератури. Иван Мажуранич написал шпив „Шмерц Смаил-аґи Ченґича” за хтори му оспорене авторство. Вон ше анї з єдним словом нє вияшньовал о тим, а наука о литератури му нє оспорела авторство анї по нєшка, та його литература остала шведочиц о нїм як писательови по нєшкайши днї.
Вельки французки филозоф и писатель Жан Пол Сартр одбил Нобелову награду, а сербски писатель Данило Киш достал и врацел НИН-ову награду. Нєшка зме шведкове же тоти литературни награди, та и тота найвекша шветова, нє пошли вше до правих рукох.
Тих дньох одказани Беоґрадски саям кнїжкох, найвекша рочна манифестация на литературним полю, нє лєм у нашей жеми, алє и ширше у реґиону. Одказани є уж по други раз пре пандемию. На тим Сайме представяли ше уж децениями и руски кнїжки, а яка то чкода за видавательох, писательох и читательох, то знаю лєм тоти котрим кнїжка важна, котри кнїжку читаю.
Кнїжка жридло духовносци, а без духовносци нєт комплетного, заокруженого живота, бо нє жиєме лєм о хлєбу. Кнїжка тота студзенка на хторей пиєме зоз живей води, вона охабя шлїд у наших шерцох, кнїжка упориско за вични часи. Бо нїч нє тирвацше, окрем илузиї творчосци, ту ше анї єдна енерґия нє траци, кажде написане слово таке як саме постоянє – гварел вельки писатель Данило Киш.
Та, як кнїжка и єй писатель, так и кажди поєдинєц з нас вибера яки шлїд сце охабиц за собу. А шлїди можу буц вшелїяки, завиши лєм од нас чи буду таки швицаци як кед ше на нєбе зяви комета. Час чури у клепсидри, алє нє за каждого єднак.