Нє знам хто и кеди здумал и формуловал тото виреченє, алє цалком мал право. Остатнї рок и пол доказує же так: нє могли зме себе дац ради и на волю, окрем самей музики, хибели нам журки, масовни шпиваня, зноєня, скаканя и шицко цо ше случує на концертох, а тераз кед ше то конєчно враца, я наисце нє сиґурни як ше у тим знайдзем. Верим же звучи дакус нєзвичайно, алє познам голєм даскельо людзох хтори ми гуторели „Ма, дай, нїч ше нє пременєло, будземе исти як и скорей” лєбо подобни. И, guess what? Нє було исто, нє исти зме после шицкого. Дакус панїки, дакус параної, дакус „цо я ту робим” еґзистенциялистичней подозривосци и подобни интроспекциї. Єдноставно, одвикли ше од масовних сходох, гужви и галайку и то вам то.
Ище вше сом нє мал нагоду пойсц на даяки концерт одкеди ознова мож. Мам даскельо фаворитох у наступним календару, алє сом ище вше нє бул и дакус ми зорт. Найгорше же нє знам анї сам од чого, якош ми ше круци у глави питанє чи я будзем знац цо тераз треба робиц. То вам таке як перши поцилунок. Знали сце цо и як, алє то нє мало вязи зоз реалносцу. Алє вец идзе здобуванє пракси, од ученя и виглєдованя по здобуванє искуства и рутини… Е, исте и зоз концертами, шицкого ше ми здогадуєме и знаме теорию, аж зме и пробовали, алє тераз шицко треба ознова, а прешло часу. Чи будзем знац? Чи ше вибламирам? Чи ме „роби” музика? Га, боґара му, милион питаня, а одвити у молги. Гварим вам, як и перши поцилунок.
Алє, кед сом уж направел паралелу зоз поцилунком, га нє може буц подло. Добре, може буц нє такойтаке красне, лєбо аж, аж наисце красне чувство, алє гайд, най себе нє фарбиме, а масциме, у сущносци чувство одличне. И гоч як зме ше тресли и чудовали, и штудирали цо и як, на концу зме скапирали цо маме робиц. У ствари, цело сконтало, а верим же так будзе и зоз концертами. Думам, то нє нуклеарна физика лєбо рахованє интеґралох, алє чисто духовна ствар. Музика ствар духа, чувствох и лєм ю треба пущиц най нас водзи и нє мож ше спреведнуц. И як пишем тот текст, вше сом баржей прешвечени же ми перши концерт, поправдзе, будзе прекрасни. Перше громада людзох хтори буду исто як и я потрацени и щешлїви же су ту, потим бенд, гоч хтори най будзе, и звук ґитари зоз „Маршалох”, громаду вати басу и ритем доокола хтори нас гомба, порушує ноги, руки, цале цело. Кажде у своїм ритму, а заш шицки у єдним истим: громада позитивнєй енерґиї хтора кружи доокола, прелїва ше з єдней особи у публики на другу и рошнє…
О, гей, лєдво чекам. Як дзецко Кирбай, наисце лєдво чекам же бим ше випражнєл и наполнєл батериї и нє бриґа ми чи будзем знац цо и як, знам же лєдво чекам и слава Богу же сцигло, та най ше и вибламирам и потрацим, єдноставно лєдво чекам.
Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.