Война у України, инфлация, протести процив памятнїка сотруднїком фашистох, приватне обезпеченє явней институциї набило гражданох, блокади польопривреднїкох, суша, енерґетска криза, Ґаза и далєй у огню, Тайван, нова габа епидемиї Ковид 19, други вик борби же би минимална плаца роботнїкох була єднака зоз минималну трошительну кошарку…
При тим, на кратким попису хибя науково досяги, културни змисти, а заш лєм, „допито ми”, або „забивам допитосц” (бо шицко у нашей стварносци повязане з насилством), часта фраза коло нас.
Числени информациї, їх доступносц у сучасним швеце, засипує нас и закончує у – допитосци. Слики у фарби хтори ше рушаю, бомбастични наслови, интензивна музика, швидкосц зменьованя… шицко тото презасицує у такей мири же конєчни резултат – допитосц. Виволуюци нашо осети, подредзуюци их нємераному стимулу, сучасни швет хтори завиши од рухомих сликох з меном рекламох и вистох, филм, музика – источашнє их отупює. Одсуство часу же би ше шицко „претровело” цо видзиме, чуєме и пречитаме, одсуство рамика хтори повязує тот прицисок авдио-визуалних змистох, їх змисти з вонка цалосци, до свидомосци о медзисобним повязованю, як и о їх правим значеню за нас поєдинєчно – ми их, поправдзе, одруцуєме (бо нє розумиме), и спаднєме до допитосци. А, допитосц то чувство безсмисла, одсуство розуменя змистох зоз котрима нас швет засипує.
И гоч наш швет високей технолоґиї, аж и у гевтих найхудобнєйших державох (ґу котрим припадаме и ми), технолоґия котра нам дава на дланї цалу полноту нашого швета, у ствари, нас охабя – празних. Система образованя ше потрудзела же бизме нє розумели швет у котрим жиєме, рекламни аґенциї ше потрудзели же бизме нє пошли далєй од фразох, филмска индустрия указує инфантилни приповедки о супергеройох и горорох, утвердзуюци нас у нашим инфантилним положеню.
З другого боку, тота инфантилносц ше додатно одражує и з масовну продукцию псеудо-психолоґиї, зоз кнїжками „самопомоци”. Заєднїцка нїтка безчислених насловох зоз психолоґиї самопомоци, у ствари, же бриґа о себе самим важна (цо ясно артикуловане), алє и же цали швет заправо система бриґи о мнє (цо нє так ясно артикуловане, алє нєпреривно вискакує). Або як то гварел Лешек Колаковски у „Присутносци миту” – швет ше доживює як „моя власносц, резервоар мойого задоволєня”, а без даякей одвичательносци ґу тому швету.
Швет ровнодушни спрам тей илузорней представи же є моя власносц, и зоз шицкима другима спомнутима елементами (нєгуманистичне и нє гумане образованє хторе одвитує капитализму, алє нє и людзом, економски и дружтвени одношеня котри нас затупюю), фраза „допито ми” вше частейша каждодньовосц хтора скрива гевту уж спомнуту пражнїну, нєпорозуменє и – страх.
Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.