Гваря же у епохи експанзивней ґлобализациї вше менєй важне же хто ши и одкаль ши, же важне яки ши чловек и кельо и якого знаня маш и, кед добре знаш по анґлийски, та тельо и вредзиш. То наисце так, алє народи нє случайно видумали присловку же „вельки риби єдза мали”! Та гоч зме и нє риби – подобна судьба нас чека.
Кед чловек остареє и постанє деценийни пензионр, а кед го потомки нє задлужа з даяку роботну обовязку, вон себе ю сам найдзе. Медзи таких и я спадам. А цо ше роки баржей громадза, я поставам вше векша закуция! На щесце, я ше намагам тото скриц пред другима. Алє – нє вше ми ше то удава.
Уж нє знам же по котри раз преврацам стари числа „Руского слова” и препатрам же з якима менами поподписовани написи у нїх, або мена особох о котрих ше пише. Та так их и споминам: хлопски мена, нє по азбучним шоре, алє так як сом их призначел: Себастиян, Дориан, Оливер, Теодор, Кристиян, Деян, Стефан (нє Штефан!), Дарко, Желько, Тихомир, Виктор, Синиша… А женски мена таки: Андреа, Ребека, Леа, Доротеа, Миа, Сара, Адрияна, Николина, Рената, Мирела, Теодора Лидия, Танита, Уна, Валентина, Антония, Лаура, Кристина, Клара…
И так, пришло ми на розум же и учитель Ковач, кед бул моїх рокох, замерковал тото исте, та надпомнул же то барз важни знак нашого нєставаня. А кед слово о нєставаню, о тим свойо слово у октобру прешлого року перша явно висловела моя колеґиня Ирина Гарди Ковачевич, а вец у новембру Микола Шанта и на початку фебруара того року Олена Папуґа, зоз надпомнуцом Редакциї же „Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох Руске словоˮ.
Шицки спомнути написи ми випатраю так як кед би их авторе чули з моїх устох! А нє чули их! Алє их мучи иста бриґа!
Мам упечаток же нам, Руснацом, нє важни национални идентитет. Же нам важнєйше цо скорей ше утопиц до националней заєднїци зоз окруженя. Так, кед зме жили под мадярску власцу, та теди Штефан бул Пишта, Дионизий бул Деньчи, Осиф – Йовшка,, Гавриїл – Ґабор итд., а Єлисавета була Ержа, Гелена була Илона, Любица була Иболя итд. Таки зме… Нєшка друга држава, славянска, та зме и мена, углавним славянски дали своїм потомком, т.є. таки яки су и у окруженю! Аж нашо потомки други язики знаю, нє ридко, лєпше як свой мацерински! Як приклад нам служа дзепоєдни Руснаци – члени Сербскей академиї наукох, котри то постали аж теди кед „забули” же су Руснаци!
И, дзе вецка глєдац правду? Чом чувац свой идентитет? Пита ше у своїм напису Шанта. Ирина Гарди Ковачевич у своїм напису роздумує же, озда, то роки приноша же чловек почина роздумовац же цо за собу охаби. Дахто гольти, дахто хижи, дахто свой портрет на муре, дахто обявени авторски кнїжки…, та заключує же ше шицки наздаваме же нє щезнєме як ярня хмарка на слунку… А Олена Папуґа цалком озбильно заключує же ше Руснацом „нє пише добре”! Бо „треба мац у оглядзе же кед ше барз зменша число Руснацох у Войводини, а кед ґу тому додаме ище вельку асимилацию, сербизацию, будзе питанє же чи таке школство хторе и тераз ма вельки проблеми, ми, Руснаци у Войводини, годни зачувац, и як длуго”.
А нє так давно бул сом у Керестуре и стретнул дакедишнього младшого приятеля и питал ше му же як є. А вон мнє:
– Нє лоше! Мада би могло буц и лєпше! А як ти? Изненадзел сом ше кед сом це видзел у Керестуре!
И, цо повесц? Чи нє дармо пишеме ґраматики, словнїки, правописи и „язични аларми”? Чи зме ше остарали виховац свойо дзеци так же би любели с в о й о – р у с к е? Поведли бизме же – г е й, бо зме им обезпечели школу, учебнїки, красну литературу, образованє аж и академске, на своїм язику.
А чи нам ше у д а л о виховац свойо дзеци же би ше пред другима цешели же су Руснаци? Ту и там – г е й, алє ґенерално – н є!
Нєт цо додац констатациї Ирини Гарди Ковачевич, писательки и предсидательки Новинарскей асоцияциї Руснацох, у спомнутим напису, котра глаши: „Же бизме и далєй були прилапйовани як функционална часц жительства, мушиме буц препознати, мушиме ше остарац же бизме були идентификовани зоз своїма потребами котри нам оможлївюю остац тото цо зме зоз образованьом, информованьом, културу и язиком.”
А знаце же дзе сом одкрил же дзе ше подзели Штефан, Янко, Натала и Веруна? Там дзе и Леона, Мелана, Ирина, Ана (Ганя), Мария, Амалия, Серафа (Серафина), а там дзе и хлопи Дюра, Владимир, Яким, Йовґен, Микола, Мирон, Юлиян (Юлин), Любомир, Силво (Силвестер)! И ви их можеце одкриц на бокох „Руского слова” дзе ше обявюю слики и информациї о ПОКОЙНИХ!
Та, кед ми ше дахто опита же чи то добре, або нє, мой одвит може буц лєм таки: То лєм Бог єдини зна!
Становиска висловени у тим тексту виключно авторово и нє вше одражую ушорйовацку политику новинох „Руске слово”.