„Чари риболова” – емисия хтора нє настала у идеалних условийох, алє там дзешка 1999. року после бомбардованя, кед векшина приходзела ґу себе од пошлїдкох зруйнованей жеми. Велї теди чекали оддихнуц од чежких темох и врациц ше ґу єдноставному животу – природи, води и цихосци. Мирко Канюх и Миле Таушан, авторе тей емисиї, тото почувствовали.
Теди Миле Таушан уж робел емисиї о ловстве, а Канюх бул у рускей редакцї РТВ-а, дзе през свойо прилоги, а на предклад колеґи Звонимира Ерделя, пририхтовал прилоги о риболове. Таушан видзел цо Канюх роби, и єден окремни приступ давно добре випеченого новинарского ремесла. Видзел и щиросц з хтору Мирко приступа ґу шицкому, та и тото же жада риболов приказац на иншаки способ, без телевизийней помпи, з полним почитованьом ґу каждому обичному чловекови, рибарови. Здали ше на обичай и лєгко ше порадзели о емисиї хтору буду робиц. Нє було им чежко, бо обидвоме були совисни и вредни, залюбени до риболова и до природи. Так почала приповедка хтора, ниа, тирва двацeц пейц роки.
Автентичносц – основна задумка
Од початку авторе мали ясни циль – нє буц класични телевизийни новинар/водитель з микрофоном у рукох, нє „копирац” подобни емисиї хтори ше теди емитовало на телевизиї, з єдним словом – сцели буц окремни, та ше место студийского тону опредзелєли за живу, директну розгварку, искуство и нєпостредносц.
– Познати новинар Йован Мемедович теди робел „Свет лова и риболова”, и нєшка популарну емисию, лєм ю тераз други пририхтую. И ми з Милетом любели його емисиї, завидзели зме му дзекеди на хторим є концу швета, яку ма харизму, а боме и публику, алє и тото же тото цо вон бешедує и приказує велїм нашим людзом нєдоступне, а и нє тунє є. Наисце зме нє сцели же би наша емисия була його имитация, алє цошка нашо, правда, и файта розваги, и нє даяка строга новинарска форма. Концентровали зме ше на Войводину и Сербию, на терени хтори були доступни нашим обичним людзом, и дас после двох-трох рокох у тей роботи ше „вибистрело” як будземе робиц. А сцели зме людзом приблїжиц тото же ту дзешка єст води у хторих мож лапац риби, сцели зме же би у фокусу бул обични чловек хтори ма просеково нашо можлївосци и хторому нє шицко єдно кед муши пойсц лапац риби 150 км далєй у єдним напряме и врациц ше, бо то завиши од глїбини власней кишенки… И видзели зме у перших реакцийох же помали тота наша концепция зажила, же доставаме свою публику и же нас людзе прилапели. Я вше менєй писал текст, оффи, вше ридше сом повед дацо, а вше вецей бешедовали сами рибаре и людзе хторих зме стретали на води. То пришло потамаль же зме ше вецей анї нє питали людзом цо сцеме, сами знали цо маю повесц и добре то прилапели. Видзели зме же зме на добрей драги – гвари Мирко.
Обидвоме робели пейц днї у редакциї, кажди у своєй матичней, а през викенд одходзели на терен. З камеру провадзели животни ситуациї на води, правдиви риболов, алє и нєуспихи. Праве тота щиросц постала защитни знак емисиї.
А патреносц од самого початку була велька, а ище важнєйша була тота вяза з публику. Патраче их препознавали на терену, на улїци, приходзели ґу нїм, хвалєли емисиї, отверали ше и дзелєли власни рибарски приповедки. Емисия росла вєдно з людзми хтори ю провадзели, нє були то лєм рибаре, и праве пре тото одношенє з людзми „Чари риболова” постали вецей од телевизийного формату – постали заєднїца.
Фамелия як нєвидлїва потримовка
Кажди викенд, алє скоро кажди, Мирко и Миле були на терену, та споза камери мож було нагаднуц же фамелия нєраз вельо прецерпела. Мирко о тим вше отворено бешедовал, покус и франтуюци же терху професийней роботи и Миле спознал, алє познєйше як вон, бо ше познєйше и оженєл.
– Нє пошли зме на терен лєм теди кед була подла хвиля, кед зме наисце нє могли. То було ридкo, а, знаце, нєраз ше случело же ше праве теди, през викенд, и райбачка погубела и осиґурачи повибивали… Слава Богу, моя Марча схопна жена и шицко ришовала, алє сом барз добре знал цо трацим, а цо доставам, то так було, то була цена. Без того бизме тельо нє тирвали – гвари Канюх и часто спомина екипу, знїмательох и вожачох.
– Єден вожач бул страствени риболовец и гварел свойому шефови же вше кед идземе Миле и я на терен, вон сце робиц з нами. Бул то Тихомир Црвенкович Тика хтори нїґда нє поставел питанє же кельо оставаме на терену, нє патрел на годзинку, бул таки же и после напартих знїманьох ми з Милетом знали задримац у авту по дом, а Тика бул вожач хтори гонєл без ризикох, та зме ше могли на ньго опрец. Мали зме и добрих знїмательох, найчастейше зме сотрудзовали з Дьордьом Микличом, и наисце зме були як фамелия. Пошедали зме, розумели зме ше, нє було ту звади, могли зме аж и критиковац тото цо нє було добре, алє зме о тим такой бешедовали и спорне ришовали. А кед Влада Лїляк, тиж барз коректни знїматель, пошол до пензиї, я почал знїмац и монтирац нашо емисиї – гвари Мирко. Од дзецинства любел фотоґрафию, та гвари же то була єдна файта надбудови. Помали учел од колеґох знїмательох, хтори му дзечнє помагали. Од теди прешли тринац роки.
Познати по емисиї
Мирко Канюх длугорочни новинар, редактор у рускей редакциї ТВ Войводина, уж рок и пол є у пензиї, а док до нєй нє пошол, знїмал, робел у информативи озбильни политични емисиї, документарни емисиї, сотрудзовал з другима редакциями, бул одвичательни редактор Другей програми, роками писал за часопис „Траґ”… Та, заш лєм, припознава же останє запаметани по „Чарох риболова”, щиро ше ошмихуюци же то лєм доказ же Явни медийни сервис муши, и треба же би мал свою публику, з цильом вибрану. А праве вони двоме, колеґове, алє и блїзки приятелє, до риболовeцкого формату унєсли професийну дисциплину, а запаметани су як змирени и нєнадрилююци у тим цо робя.
Мирко бул локал патриота, вше кед могол знїмал Руснацох, Коцурцох, Керестурцох, Вербащанох, та и Словаци були вше за бешеду порихтани, а Миле, гвари, коцурски жец, часто бул таки вельки Руснак же векши нє могол буц…
А кед слово о новинарскей професиї, нєшка то уж, гвари, дакус иншак. Швидки змисти кратких форматох популарни, а Канюх и Таушан остали вирни тому цо зарисовали на самим початку, прешвечени же новинарство нє муши „лєциц”. Дзекеди, гваря, треба стануц и лєм слухац.
После двацец пейц рокох роботи на емисиї „Чари риболова” Мирко Канюх помали престава робиц на проєкту, хтори означел вельку часц його професийного живота. Пред нїм ище мешац роботи, а вец помали, гвари, завера дзвери над тим поглавйом. Нє застарани є, о тим змирено бешедує. Гвари же з риболовом нє престава цалком, заруци циґонь за свою душу, помали, дакеди сам, а кед ше му придружа и його синове з дзивками на даєдней води, будзе му мило.
Хториш дзень ше у риболовецкей предавальнї озвал єден челєднїк ґу ньому, опитал ше му – „Чари риболова”? Наш собешеднїк змахнул з главу, а млади чловек бул одушевени и приповедал му о єдней знятей емисиї пред пейцома роками, видно, без куртоазиї. Миркови мило же то хтошка провадзел и любел, же хтошка з емисию одрастал, же тото цо робели з Милетом з єдним словом – вредзело.
(Предлужи ше)
