Кед дахто у прешлим вику повед – Руснак, векшина людзох ма слику параста котри попрагал конї, ходзел за плугом и орал глїбоки бразди по бачванскей, або сримскей жеми. Кед поведли – Рускиня, то була слика ґаздинї котра става док ище нє швитло, топи до руского пеца, миши хлєб, стара ше о обисцу и дзецох, а вечарами вишива ручнїки за свадзбу. Менєй познате же велї були и високо школовани. интелектуалци на рижних положеньох и у рижних фахох. Єдна з нїх була и Єлена Хранилович.
Єлена була родом Сивчова з Пишкуревцох, народзена пред Другу шветову войну. Жила на салашу, и гоч була наймладше дзецко у численей фамелиї, нє розмазовали ю. Нє мала часу пландовац, чувала крави, швинї и гуски. Була барз мала же би ше запаметала войново часи, през тидзень мушела робиц, а внєдзелю ходзиц до церкви. Алє и попри тим же лєм нєдзельово пополадня були одредзени за бависко, Єлка, як ю волали, дзецинство по добрим запаметала. Єй оцец барз любел дзеци, та у нїх нєдзелями було и по двацецеро дзеци на салашу.
ПИШКУРЕВСКА ШКОЛА – БАРЗ ВАЖНА КАРИЧКА
Основну школу закончела у Пишкуревцох, но учителє родичом предложели же би ше їх дзивка далєй школовала, бо була одлична школярка. У тот час, пришла до нїх нина апаца, часна шестра з Галичини. Була власна шестра Єлкового оца и шицки ше єй барз зрадовали. Понеже часна шестра була и професорка, (монашеске мено єй було Василия), и єден час настоятелька у терашнїм манастире у Осєку, порадзела родичох же би Єлку пущели до Осєку, до ґимназиї.
У ґимназиї ше учело по нємецки, а на тим язику Єлка нє знала анї „бекнуц”. Мушела повториц школованє од пиятей класи, место же би ше такой уписала до седмей. Сцела ше Єлка врациц дому, та замодлєла свою нину, часну шестру Василию же би писала оцови най придзе по ню. Алє апаца мала „добре око” и вельо сцерпеня за школярски бриґи. Вжала Єлку под свою паску и сама ю почала инструовац нємецки котри особнє добре знала. О два роки, Єлка прешла до ґимназиї до Дякова, а по законченей ґимназиї, уписала ше до учительскей школи у Славонским Броду. Кажди дзень Єлка на гайзибану путовала з Верполя до Броду. По Верполє ходзела пешо. Кед було рано цма, бала ше, та ю єдно рано на гайзибан провадзел оцец, а друге мац, и так кажди дзень.
– Школа тирвала пейц роки, и наисце думам же то була права учительска школа у хторей сом достала, як гваря, „и знанє и званє”. Барз добре було и тото же сом достала стипендию з општини Дяково – памета Єлена, хтора закончела школу на час, та єй такой понукнуте роботне место у Пишкуревцох. Перши рок мала лєм першу класу, а вец кед директор видзел же барз добре преподавала нємецки язик, та на место учителя нємецкого язика хторе було празне, вибрана Єлка, гоч и нє була дипломовани професор нємецкого язика. Попри тим, преподавала и други предмети, а у Пишкуревцох ше затримала штири роки. Були то, гвари вона, красни часи.
ПОКРАДЗМЕ ШЕ ПОВИНЧАЛИ
Єдного дня до Пишкуревцох пришол Владислав Хранилович вєдно з паноцом Ґабриєлом Дудашом котри теди службовал у Пишкуревцох. Понеже паноцец познал Єлку, поволал ю же би ше упознала з Владом. Владово родичи були паноцовски дзеци, та так познали велїх паноцох, медзи иншим и паноца з Пишкуревцох. Так паноцец Ґабриєл Дудаш, на єден способ бул поштреднїк же ше лєм о штири мешаци познанства, Єлка одала за Владу. Було то 1966. року, лєм даскельо мешаци як ше упознали. Повинчали ше у Дякове, а покрадзме их винчал паноцец Звонко Бесерминї у грекокатолїцкей церкви у Винковцох. Теди нє було препоручлїве практиковац виру, а окреме нє указовац ше у церкви. Алє гоч обставини були таки, менєй-вецей, шицки ше покрадзме винчали у церкви и там кресцели свойо дзеци.
Супруг Владо бул директор на двох фармох у Мирковцу, у Баранї, у подприємстве „Белє”, далєко од Пишкуревцох. Єлки требало найсц роботу даґдзе блїжей. Нашла ю у Кнежевих Виноґрадох.
ПУСТАРА ЄЙ НЄ БУЛА ПО ДЗЕКИ
У Мирковцу Храниловичово достали дводомку, нови квартель за перспективни кадровски особи. Алє Владо часто одходзел на терен, а Єлена котра уж мала и дзецко, оставала сама и лєдво чекала же би ше одселєли даґдзе индзей. Гоч хижи були нови и красни, блато на тей пустари було по колєна. Нєодлуга достали квартель у Билим Манастире, но млада учителька предлужела преподавац у Кнежевих Виноґрадох. Преподавала нємецки язик и биолоґию. Понеже з дзецми посциговала винїмково резултати, директор ю замерковал и кед ше отворели студиї нємецкого язика на Педаґоґийним факултету у Осєку, предложел єй же би ше уписала на тот напрям позарядово. Послухала го. Дипломовала 1977. року, и гвари же му на тим може лєм подзековац. И нє лєм йому, алє и свойому Владови, хтори ю ошлєбодзел од шицких домашнїх роботох у хторих часто и швекра помагала. Єлена Хранилович дипломовала у року и постала професор нємецкого язика.
Война претаргла єй порядну роботу у Кнежевих Виноґрадох. Храниловичово мушели пойсц до Заґребу дзе Єлка тиж преподавала нємецки у школи у Ґайницох. Року 1999. професорка Єлена пошла до пензиї.
ШПИВАЛА И ИЩЕ ВШЕ ШПИВА
Одкеди зна за себе, Єлена любела руски язик, културу, а окреме одход на бали. Кед основане КУД Руснацох Осиєк, 1983. року, єй дзивка Марча ше активно уключела до роботи Дружтва. Предлужела и мацерову просвитну традицию, бо є учителька класней настави, и од самого уключованя до Дружтва, водзела фолклор, шпиванє…
Нєшка Єлка ма 75 роки и ище вше шпива у хору КУД Руснацох Осєк. наступа на велїх наших манифестацийох, а люби пойсц и на литературни вечари, на друженя у Дружтве. Понеже остала сама, чежко єй без мужа, бо гвари же то барз чежко звикнуц ше буц сам.
– Мам щесце же унука Ана студира у Вуковаре, та биваме вєдно у Осєку, док дзивка Марча з мужом и сином жиє у Заґребе – гвари Храниловичова. Цеши ше у унучатох, окреме же унук Боґдан уж маґистровал на комуниколоґиї.
Єленово пензионерски днї розвешелї и подаєден бувши школяр хтори, кед ше стретню, дзекує професорки же го научела по нємецки, бо му знанє язика помогло у живоце и на роботи. Професорки Храниловичовей мило, вона и нєшка по нємецки бешедує як на мацеринским язику.
ВЛАДИКА НА ВЕЧЕРИ
Наша собешеднїца мала дотик зоз церкву прейґ дїда, оца, а вец и брата котри єден другого нашлїдзовали на месту дзияка. Одмалючка була звикнута на паноцох, та и їх приход на Кирбай.
Приходзели велї паноцове, та и владика, бо бул обичай же ше у паноца полуднює, а у дзияка вечера.
Раз ю владика Букатко вжал на руки и опитал ше єй чи му дацо одшпива. Познате же владика Букатко барз любел шпиванки, а и сам знал крашнє шпивац. Як и шицки дзеци, Єлка нє розумела тедишнї часи, та зашпивала „Пионири малени…”, владика ю истей хвильки претаргнул: „Добре, добре, Єлко, нє мушиш далєй, видзим же знаш”.