Першу нєдзелю у марцу, у Сербским народним театру у Новим Садзе, у амбиєнту и атмосфери яки ше му и швеча, и припадаю, отримани. 36. Фестивал новей рускей шпиванки „Ружова заградка”. Наш престижни и по велїм єдинствени фестивал того року принєсол нам 16 нови руски шпиванки у народним и забавним духу, на слуханє, шпиванє и уживанє шицким нам.
Вєдно з нїма, потерашнї биланс тераз уж по стажу два раз полнолїтней „Ружовей заградки”, постава наисце импресивни – коло 500 нови шпиванки у рускей музичней скарбнїци. Нє експерт сом, алє кед ше зровнаю жридла и так нагрубо зрахує, нєшка вироятнє кажда дзешата руска шпиванка хтору маме и за хтору знаме, походзи з „Ружовей заградки”. Ґу тому, тото музичне богатство комплетно документоване, пописане и адекватно зазначене. Знаме хто композитор, текстописатель, аранжер и перши виводзач… Скоро же з рока на рок, од „Заградки” по „Заградку” можеме провадзиц як наставаю и досягую зенит кариєри, як од талантох вирастали вершински авторе и авторки, интерпретаторе и интерпретаторки новей рускей музики.
Як у „Заградковей” конферанси поручене, а ми ту парафразуєме, док жиє шпиванка, жиє и єден народ. У тим вислове наисце собрани и сублимовани и шерцо и душа, сентименти, вредносци и попатрунок на живот и швет хтори ше нашлїдзую од предкох на потомство и преноша през час и поколєня…
Руски шпиванки – чи то традицийни шпиви з Горнїци, чи бетярски гудацки з валалских карчмох, чи Сивчово еверґрини и шлаґери – то, єдноставно, ми, таки яки зме, хто зме и цо зме. А през тоти предходни децениї, мож пошведочиц же и велї „Заградково” шпиванки з часом постали єдноставно руски. Видзи ше ми же тот єдноставни епитет спомнутим автором можебуц баржей значи од шицких фестивалских наградох, а сам по себе є и свойофайтове конєчне припознанє и награда за животне дїло, хтору ше додзелює по найстрогшим критериюму.