Паметам, давни часи и дїда Осифа Ґалуску, дзвонара рускокерестурского. Думам же анї терашня диґитална автоматика нє ма тельо души у дзвонох керестурскей Церкви св. о. Миколая, як тедишнї звуки… Розлївали ше ширцом по хотаре и параст вше знал кеди поладнє, кеди ше дахто упокоєл, кеди до утринї, а кеди до вечурнї. О дїдови дзвонарови, алє и о велїм иншим зме бешедовали з його унуком Дюром Сопковим, содаром и пензионованим ґрафичаром.
Нє приповедам напразно, вєдно до школи сом ходзел зоз Дюровим старшим братом Мирославом Сопковим, котри уж децениями у Америки. Обидвоме синове содара керестурского, тиж Дюру, котри роками, децениями, валалу випоручовал соду у грубих склєняних флашох. Ша, нє губело ше анї теди добре вино зоз квашну, минeралну воду, а думам же єй анї нє було…
– Гей, маш право – гвари Дюра, а кед сом спомнул фамелию, приповеда: – Брат Мирослав бул найстарши у оца Дюру и мацери Ирини, дзивки дїда дзвонара. Потим народзени я, вец часна и наша шестра Фемка, а наймладши бул Михал, Мижо. И вон уж оддавна у Америки. Я закончел школу за ручного словоскладача, ґрафичара, як и велї з моєй и блїзких ґенерацийох. Теди то було перспективне занїманє, а валалска Друкарня „Руске слово” вимагала вредних и виучених роботнїкох – гвари Дюра, наш собешеднїк.
Ище од прешлих рокох, живот у Сопковим обисцу бул подредзени оцовей роботи, правеню и випоручованю соди до дутянох, по обисцох, карчмох, а поготов на свадзби, и по 400, лєбо 500 литри по свадзби. А свадзби було и вельо и часто, наостатку и Керестур бул теди богатши за скоро два тисячи людзох. Содара робела до осемдзешат першого року, а вец щезла, и були нови ґенерациї, нови технолоґиї, нови продукти… Сода якош поциснута зоз столох и скапала, гоч ю ище и нєшка можу найсц упарти.
Робело ше шицко цо требало
– Робиц сом почал у валалє, перше зоз мулярами, та до войска, а аж вец у фаху. Кед зрахуєм так як швет, вец сом бул заняти, окреме ту, и у Новим Саду, Кикинди, Сивцу, Кули, а робел сом шицко цо и други людзе. Поправдзе, робиц ше мушело, а ту уж була и фамелия. Так, зоз нєшкайшого боку патрено, озда и найкрасши роки були кед сом бул у штреднєй школи у Кули, та и роками потим. Добре зме дружтво були одмалючка, та нас, зоз моєй ґенерациї, було вшадзи, а вше вєдно и помогнуц, и у радосци, а и у смутку котри живот накладал подзелїц – розбудзел Дюра памятки скрити у рокох.
– Од тих рокох и тераз шицки паметаме серенади, ходзенє по шпиваню за Крачун, облїваня, заруцованя капуркох… Потим ше уж и хижи почало правиц, та од єдного до другого… Поробене шицко цо требало, а кед слово о роботи, можем як новши пензионер и звесц подаєден рахунок. Робел сом после школи як муляр, вулканизер, вец и машински складач словох, то сом покладал кед сом робел у новосадским Дневнику, алє сом робел и як тапетар, маляр, та и шеснац роки як пекар и то на два заводи. Думам же сом шицко тото, скоро по истим шоре як приповедам, и робел и бул цалком одвичательни, и же то було так як треба – гвари вон и предлужує:
– Нє твердзим, знам, же мойо, нашо ґенерациї роботу прилапйовали так як то у ствари и функционує, нормалну, цалком одвичательно. Фамелия, дзеци, муша на столє мац хлєба, а одкадз го створиш, то уж ствар схопносци. Моцней дзеки було у шицких зоз котрима зме одрастали – скоро и сам себе пресцера здогадованя Дюра содар, як го ми познали, лєбо ґрафичар и по других ремеслох и знаньох як го познали други.
– Врацим ше на содару, тому як зме одрастали ше вше врацаме, а думам и на роки кед зме зоз кратких прерастали до длугих панталонох. Кед обовязки поприцискали, прескладаш их, а вец знаш, накармиц дробизґ, помогнуц младшим, шестри и братови, наношиц води зоз артескей студнї при Грубеню лєбо при Балїнта, вец до школи, на польо… Вечар, скоро як по закону, висц и найсц ше зоз блїзкима и цалим дружтвом. Вирастали зме наисце лєпше як нєшкайши ґенерациї, вше у дружтве. Мали зме кино, беґель, Яраш, Младежски дом. Мали зме условия постац нормални людзе – заключує Дюра. – Шицким нам ше то и удавало, нє вше гладко, алє ишло…
Так о єдней часци живота, о роботи, та по драгу котра приведла до пензиї, а о других бокох заш приповедки, котрим би конца нє було до рана.
Дзеци бешедую по даскельо язики
– Зоз супругу Рожу, народзену Фехер, зоз Бачкей Тополї, зме ше упознали ище у штредньошколских рокох. То тераз уж тирва, од 1981. по нєшка, полни штерацец три роки. Перши нам народзени син Иґор, други рок по свадзби. Иґор нєшка фаховец у ИТ технолоґийох. Ma знанє, а уж постарчел робиц и у Мадярскей, Греческей, Австриї, Шведскей… Тераз роби у Суботици. Иґор зоз супругу Андрею маю Петру и Илиана, а, слава Богу, и вони уж рошню як зоз води.
Други син Александар, Сашо, закончел за кухара, алє, думам же то нє бог зна як люби – гвари оцец Дюра. Оженєти є зоз Тияну, а од дзецох нам вони биваю найблїжей, ту нєдалєко од нас.
Дзивка Виолета наймладша, роками роби як пейзажна архитектка у Велькей Британиї, у Анґлиї. Думаме, Рожа и я, же нам нєодлуга шлїдзи и винчанє и вешелє у тим обисцу. Чи там чи ту будзе, анї нє таке важне – складаю ше обидвойо.
Мушим и сам себе припознац, а давно сом и нє чул дацо тому подобне, же у Сопкових, у тей фамелиї, влада якиш нєзвичайни склад котри могла виродзиц лєм Панонска ровнїна, живот у Кикинди, у Керестуре лєбо гоч дзе. Шицки тройо дзеци, гваря Рожа и Дюра, перфектно владаю зоз мацеринским, руским язиком, зоз мацеринским мадярским язиком, алє и зоз сербским и анґлийским язиком и цалком су писмени.
– Случовало ше, док дзеци були менши – гвари Рожа, же сом ше озвала ґу дзецом по руски, вони обрацели на мадярски, а вец так доокола, та скоро и тераз. Углавним, цешиме ше у нїх, а и вони, озда исто тельо, у нас.
Тал
– Живот и мнє и другим, кеди-нєкеди наклада и дзелєня, а слово о талу. Мнє, од дїда Осифа Ґалуску, дзвонара рускокерестурского, припадла озда и наймилша памятка на роки котри означени у фамелиї – гвари Дюра содар и пензионовани ґрафичар.
– Достал сом годзинку, а теди таку ношели лєм заняти у желєзнїцким транспорту. Вредна, точна и очувана, и нєшка исправна. Дїдо Осиф годзинку достал седемдзешатих рокох прешлого вику од Церковного одбору и Парохиї за нєсебичне укладанє себе до окончованя длужносци дзвонара. Дїдо то заслужел, а годзинка тераз уж ма и роки и яґод кед би ше ґу нам, а прейґ єй дурканя, ознова оздзивал наш дїдо…
Дакеди и нєшка
– Мушим врациц памятки ище раз, штири, шейц децениї назадок – гвари Дюра. – Покус ше ми нє да розумиц нєшкайши одрастаня, и видзи ше ми же як кед би нїкому нє було бриґа як тоти нашо дзеци одрастаю, чи им язик таки як треба. Думам же нови часи знєважую красоту живота у котрим шицко дзелїш зоз шицкима, блїзшима и дальшима. Нєшкайша младеж уж скоро же нє зна анї бешедовац медзи собу – заключує Дюра Сопка.