Нєобчековане поволанє

автор ол. живкович
240 Опатрене

Славка Чизмарового преосвящени владика Глїб Лончина у Катедрали Святого Владимира Велького у Паризу, 30. октобра 2021. року пошвецел за священїка. Того року, на Вельку Матку Божу служел неоєрейску Службу Божу у Водици на котрей вирним давал свой неоєрейски благослов. Присуствовала и часц його фамелиї зоз Паризу, алє и фамелия и родзиново зоз Руского Керестура. Лєм оцец, нажаль нє дочекал пошвецанє сина за священїка, умар мешац пред тим як о. Славко бул пошвецени.

 Славко на 14 роки, ище у седмей класи пошол до Риму, до Малей семинариї. Шицко то було якош потайно, бо так було осемдзешатих рокох у цалей держави. У валалє велї нє знали за хлапцох же ше рихтаю, аж кед пошли.

– Поряднє зме з пайташами ходзели до церкви на богослуженя, були зме швичкаре и радзели зме ше же раз пойдземе до Риму, алє то нє було так на сиґурно. Мой пайташ, Славко Бесерминї того лєта, пред седму класу, бул оперовани у шпиталю. Мац му робела у семинариї у Риме, та думала же би добре було кед би син бул блїзко при нєй. Покончела му папери, пасош… После операциї сом го нащивйовал, пошол прекрациц му час, алє о своїх планох ми нє гуторел нїч. Уж и школа у септембру починала, а вон ше до школи нє зберал. Нє могол витримац, та ми гварел же идзе до Риму. Цешел сом ше и радовал же идзе, алє сом надумал же и я пойдзем, та сом свою одлуку гварел мацери. Вона ше збунєла, алє покончели зме з парохом, зоз паперами и я зоз моїм пайташпом, його мацеру и Янком Гербутом, котри уж бул матурант Малей семинариї, 20. септембра кед починал школски рок, були зме у Риме – здогадує ше о. Славко.

Три тижнї после нїх до Риму пришли ище двоме их пайташе, познєйше ище двоме и так хлапци котри вєдно дружтвовали у школи, нашли ше вєдно и у Риме. Нє було им лєгко, приповеда о. Чизмар, шицко було нове, шицко иншаке. Гоч Керестурцох у Риме теди було досц, требало научиц по українски, требало ше вельо учиц. Єден ше нєдолуга врацел, други кус познєйше, гевти о два роки, и од пецйох кельо пошли до Малей семинариї до конца остал лєм Славко.

– Закончел сом Малу семинарию гоч мац думала же нє витримам, алє я бул тварди у тим. Таки сом озда, нє одуставам кед дацо почнєм. Теди у Малей семинариї було коло 40 хлапцох грекокатолїкох нє лєм зоз України, алє и зоз цалого швета. Ми з Югославиї ше углавним тримали вєдно – приповеда Славко.

После Малей семинариї, предлужує и Вельку, одслухал два роки филозофиї, одслужел дома войско, а потим закончел три роки теолоґиї. После закончених школох требало ше пошвециц за паноца.

У бувшей Югославиї починала война и Славко остал у семинариї дзе бул вицепрефект – особа котра ше стара о розпорядку и роботи студентох у семинариї. Почал и маґистерску роботу, одслухал два роки, алє теди ше отворели гранїци и велї хлапци з України пришли до Риму. Славко ше мушел преруциц индзей. Пре шицки тоти обставини розумовал кадзи ше подзец, а до валалу го заш лєм цагало. Нашол и добру роботу, у Италиї, робел, алє нє знал же цо будзе зоз нїм. Заш лєм, гвари, вше ше модолєл на поволанє.

БОЖЕ, КЕД МЕ СЦЕШ, Я ТУ

У медзичаше ше случело же ше пайташ з котрим бул и у Малей и у Велькей семинариї женєл и поволал го за шведка на винчанє. На його свадзби упознал свою будуцу супругу Мари Терез, Українку з Паризу. Одходзи з ню до Французкей.

– Зоз Марию зме ше побрали, а понеже вона уж була занята, кед ше народзело дзецко и одлучели зме же ше о дзецох я будзем старац. У Французкей кажди родитель ма можлївосц прейґ совитовалїща за дзеци одлучиц ше и отвориц яшелька у обисцу. Так, у поради зоз супругу,  и  я ришел же будзем робиц. После першого сина Тараса, котрому тераз 20 роки, пришол и други – тераз уж 16-рочни Натанаїл, и Теофил котрому 14 роки. Кед сом пришол до Паризу барз мало людзох ходзело до церкви, а у самей церкви були двоме священїкове. Нїкому сом о моїм школованю нїч нє гуторел. Робел сом зоз дзецми, и своїма и люцкима, мал сом обезпечену еґзистенцию. Вше сом себе гуторел так як гуторел Єзекиїл у Старим Завиту: „Господи, я ту”. Нїґда сом нє сцел пойсц на перше место и нє любел сом гуториц же сом бул у Риме. Кед ме волали до церкви помогнуц, я вше пошол.

После одредзеного часу пришол други владика, алє було и вше вецей вирних у Паризу, и вирних грекокатолїкох. Владика ше Славкови опитал чи помогнє з виронауку, и Славко пристал.

ВЛОНЇ Є ПОШВЕЦЕНИ ЗА ПАНОЦА

 – Дружел сом ше роками зоз о. Адамом Фиґуреком. Покумали зме ше, єден другому покресцели дзеци, добри зме приятелє. Вон родом зоз Босни. Поволал ме на означованє 25-рочнїци священства, а бул там и нови владика зоз нашей церкви. За полудзенком зме бешедовали, кажде дацо поведол, и мой пайташ нараз ше опитал владикови нашей церкви же кеди ме уж пошвеци за священїка. Цала сала попатрела на мнє, було ми нєприємно, бо велї анї нє знали же сом закончел семинарию у Риме. После полудзенку владика пришол ґу мнє. Моя супруга ше престрашела, бо то було вельке за нас. Гварел ми же ме видзел у церкви, алє нє знал за мнє. О даяки час ме поволал и заказал розгварку – приповеда наш собешеднїк. После озбильней розгварки, владика такой сцел назначиц датум пошвецаня. О мешац го пошвецел за поддиякона, о пар мешаци за диякона, а понеже бул барз анґажовани,  владика пошол на друге место. И ознова пришол други владика на замену. Но, ту нє конєц. Почала епидемия ковиду и Славко як диякон бул два роки. И далєй нє знал цо ма буц зоз нїм. Накадзи ше указала нагода, преосвящени владика Глїб Лончина у Катедрали Святого Владимира Велького у Паризу, 30. октобра 2021. року пошвецел го за священїка.

Як гвари о. Славко Чизмар, вон нє на терху Церкви. През тидзень роби у своїх яшелькох, стара ше о дзецох, бо його повирастали, а през викенд є у церкви, помага и служи Служу Богу. И вон сам и цала його фамелия ше приучую же є священїк.

Покус им чудне, и фамелиї и окруженю, алє то поволанє о. Славка Чизмара, тото цо телї роки чекал. Дахто, гвари, можебуц и сумнял же вон будзе священїк, алє вон вше єдну исту молитву повторйовал „Боже, кед сом ци потребни, я ту”. И Бог му одвитовал. Паноцец Славко Чижмар прешвечени же за каждого Вон ма план.

НЄСПОДЗИВАНЄ

– Мойо у Керестуре нє знали за дияконске пошвецанє. И попри тим же сом покойному о. Михайлови Малацкови раз на Крачун виволал, вон нє витримал и гварел нашому владикови кир Георийови Джуджарови. Владика ме такой анґажовал же бим  пришол на Архиєрейску Службу, як диякон. Так и було. Своїм родичом сом нє повед. Зоз супругу сом ше порадзел же их вона привеже на Службу, и най им нїч нє гутори. Кед пришли до церкви и видзели ме у дияконских ризох, можеце задумац яке то вельке нєсподзиванє за нїх було! Тельо роки прешли од мойо школованя, и пришол час же сом рушел далєй по тей драги на котру сом осемдзешатих рокох крочел у Риме. Шицко у моїм живоце було нєплановане, лєм ше збувало по шоре так як мало буц – гвари о. Славко Чизмар.

ПОВЯЗАНИ ТЕКСТИ