Того дня ми бул дзень як и звичайно – полни обовязкох. Пришол сом на роботу, до Деску Дневнику дзе сом мал „войни розпорядок” наоштрени да кажди бок новинох добре препатрим, да до друку нє пойдзе даяка гришка, да нам нє премкнє даяка вистка, лєбо да ше исти вистки нє зявя на двох местох у двох рубрикох. У найкратшим, на тим месце два раз найменєй пречитаце новинку котра ше ютре найдзе на рафу киоскох и прето потребна окремна увага. У тей уваги сцекла ми єдна вистка з розума же пре запалєнє плюцох пошол до шпиталю Дьоле. Медиї явяли же є у чежким стану, алє Дьоле рок и кушчик скорей предрилял инфаркт. Та ше пошвидко врацел на бину и тримал концерти по бувшей Югославиї котра у його духовней ґеоґрафиї нїґда нє престала исновац. Просто, нє було роздумованя же би даяки иншаки виход могол буц у тей борби котра нє випатрала як гевта борба на кардиолоґиї у новембру 2019. року. И, вец ми зоз Сараєва сцигло порученє редакторки аґенциї Анадолия, зоз котру сотрудзуєм, зоз питаньом: „Цо ше то збува у Новим Садзе? Точно же Дьоле умар?”
Охабел сом новинки у наставаню зоз рукох, запатрел ше до телефона, а вец поопатрал вистки и наволал гевтих котри би ми таку информацию могли потвердзиц, лєбо демантовац. Нажаль, демантия нє було. Гей, умар Дьоле. Послал сом порученє до Сараєва, догварели цо будземе робиц, охабел сом телефон. Вжал бок ютрейших новинох же бим предлужел опатрац змист, и видзел же є оквацкани зоз двома мокрима джобками. Положел сом руку на лїцо и постал свидоми же ше зоз моїх очох злїваю слизи. За мнє то дацо нове, бо кед сом на дацо тварди, то слизи. Просто, нє звикнул сом на таки способ реаґовац. А ту сом буквално нїч нє могол зробиц най престанє. У каждей тей слизи була єдна думка, здогадованє, емоция, концерт, розгварка, друженє з ґитару…. Ма, шицко цо сом зоз нїм прешол у живоце. Гоч сом го нє познал, векшу часц живота. Алє вон, його музика, лирика, сентимент, були уплєцени до мойого живота так барз же сом того постал свидоми аж кед ше слизи почали злївац по твари, а же сом абсолутно нїч, алє нїч нє могол зробиц же би то престало. Бо, превельо сом живота уплєтол зоз його стихами, у нїх були живи гевти котрих уж давно нєт, и велї красни и менєй красни подїї котри були таки мойо и особни, а таки живи кед чуєм дзепоєдну його писню. И, вец, пошол вон, котри вишпивал зоз словами таки рижни животи у котрих зме ше велї пренашли. И велї плакали тих дньох. И єдни другим виявйовали сочувствиє, бо зоз Дьолетом пошло и дацо цо поправдзе була „лозинка свих нас” як гутори єден його стих зоз писнї „Жиц шлєбодно”.
Мал сом привилеґию упознац го, приповедац зоз нїм, за бину на його новосадских концертох, дзе новинаре нє уходза. Мал сом и усмену согласносц автора грац Балашевичово писнї на ґитари кед ше дружтво позбера. Вихасновал сом ю кед автор умар, дзе зме ше позберали и цали вечар грали його писнї и путовали през дзецинство, вибляднути слики, младосц и рижни дожица. Яку ґод зме музику слухали, Дьоле нам бул вше ту, звонка жанра.
З його одходом пошла и тота єдна жем котра исновала у велїх душох, бо ше од нього одпитали од Триґлава до Дєвдєлиї. И того 19. януара сом бул окреме у сентименту, бо нас Дьоле звикнул на концерт наа Богоявлєниє на Спенсу. Перши рок як хиби. А того 19. фебруара будзе рок як пошол. Як докончел „портрет живота свойого”, най зоз „дїдом оре нєбесни поля”. Знам же ше того дня Дьоле будзе слухац вецей як звичайно. Алє вон нє пошол нїґдзе далєй од нас, лєм цо ше преселєл до наших здогадованьох, ґу гевтим на подїйох котри зме змесцели у його писньох. Наш Дьоле!