Преслава 8. марца нас вше опомина же бизме нє забули на права и положенє женох, алє ше нє раз опитаме, а цо з гевтима женами хтори ше кажди дзень боря за свойо положенє у дружтве? Дзе тоти жени хтори нє вибрали буц учительки, медицински шестри, або квецарки, алє вибрали таки професиї на хтори нашо дружтво патри як на „хлопски”?
Ивана Скубан, єдна з нїх. Була одправителька гайзибанох, и єдна з є ридких царинских аґенткох у Сербиї.
Ивана Скубан одросла обок при вербаскей гайзибанскей станїци, тедишнєй часци Югославянских желєзнїцох. Оцец єй бул одправитель гайзибанох, мац була занята у истей фирми, та у фамелиї вше було бешеди о транспорту, станїци, гайзибанох… Теди наша собешеднїца нє любела нїч тото цо ма вязи зоз гайзибанами. Сцела буц археолоґ, лєбо професор з историї, а сон єй бул – студирац у Заґребе.
Кед мала лєм тринац роки, Иванов оцец погинул на гайзибанских шинох, на роботним месце, и теди ше шицки Иваново сни о будучносци звалєли. Було их штверо дзеци у обисцу, а вона найстарша, та требало закончиц основну школу и штудирац цо и кадзи далєй. Теди основна школа мала дзешец класи, а ґимназия мала напрями хтори Ивану интересовали, медзитим, єдна нащива представительох Югославянскей желєзнїци, одлучела о єй судьби. Бешедовали з Иванову мацеру и з оглядом на траґичну шмерц їх роботнїка, а єй супруга, понукли Ивани роботу у подприємстве накадзи закончи школу. Понеже ситуация була чежка, Ивана мушела жертвовац свойо сни и рушиц на драгу на хтору ше єй нє ишло.
ПЕРШИ ОДПРАВИТЕЛЄ У „ПИНКИЮ”
У поради з мацеру уписала ше до Транспортней стреднєй школи „Пинки” у Новим Садзе, у хторей теди отворени перши желєзнїцки напрями. Єден з нїх – одправитель гайзибанох, прицагнул єй увагу. Од 1 500 школярох, вона була медзи дзешец дзивками хтори ходзели до школи, а на вибраним напряме стредком осемдзешатих рокох було их лєм штири. Заш лєм, гвари, швидко ше зложели зоз хлапцами, и тоти друженя памета як найкрасши.
– Кед сом закончела школу, шейсц мешаци сом робела як приправнїца на гайзибанскей станїци у Новим Садзе, на месце одправительох гайзибанох. Потамаль нїхто на тим месце нє видзел жену. Шицки на станїци ше чудовали же цо то за жена у „гайзибанскей” униформи. Колеґом и путнїком сом була симпатична, алє и шмишна, мала сом 45 кили, а метер и пол сом була висока. Велїм то було нєзвичайне, та и комичне кед сом така мала застановйовала гайзибани – припознава Ивана.
ХЛОПСКА КАТА
Преобраценє у єй кариєри, алє и живоце, була подїя кед ю єден старши машиниста пред путнїками понїжел. Нє могол поднєсц же би му жена наказовала, и розказовала кадзи ма исц и цо ма робиц, та єй гварел най идзе дому загнєсц колачи.
– Путнїки ше почали шмеяц, и було ми барз нєприємно. Гварела сом му ище раз цо ма робиц, а вон ми по просто одповед… Одреаґовала сом инстинктивно, у рукох ми бул знак за застановйованє гайзибанох, та сом з нїм того челєднїка вдерела по глави. Вон спаднул на нос, зодар цалу твар… Ютредзень зме обидвойо були на розгварки при директорови, и обидвойо були покарани – памета Ивана тот случай, а пре шицко достала и назвиско – Тайсонка. И по нєшка ю так волаю.
Шефово слова же би ше преориєнтовала на другу, иншаку роботу, при Ивани виволали гнїв. Як упрекосц сцела шицким доказац же и жени можу буц добри у роботох хтори ше у дружтве третирую як „хлопски”.
– Думам же жени на местох одправительох гайзибанох у 80 одсто случайох лєпши як хлопи, окреме кед слово о даякей меншей станїци. Лєпше ше стараю о станїци, и як ґаздиньом у обисцу, им то природне. Ґу тому, можебуц праве дружтвени прицисок же су нє досц добри за тоту позицию, константно их наганя же би були ище лєпши и успишнєйши – дума Скубанова.
ШКОЛОВАНЄ И ФАМЕЛИЯ
Ивана ришела напредовац у кариєри, та ше уписала на Висшу школу до Беоґраду. У медзичаше, 1988. року упознала свойого будуцого супруга, Любомира Скубана, гармоникаша. У юнию 1989. року народзела перше дзецко, Ирену, а у авґусту дипломовала. Од теди робела на станїци у Вербаше як шеф транспорту. Намагала ше мац добри одношеня ґу своїм колеґом и странком, алє и же би чесно и шорово робела свою роботу. Приповеда же то були чежки роки, дзеведзешати, та прициски на царини були вшелїяки. З другого боку, робела лєм у єдней змени, та мала досц часу буц з дзецми. О велї роки потим єй Любомир пошол зоз оркестром до Нємецкей и на драги дожили транспортне нєщесце. Врацел ше дому покалїчени, поламани, без гармоники, без хлєба… Дзеци були уж векши, алє праве почали до стреднєй школи. Хибело на шицки боки…
– Мой колеґа Ратко Авдалович ми теди помогнул же би сом ше преруцела на лєпше плацене место, до Суботици. Була сом на шейсцмешачней обуки за царинского аґента. Влада Републики Сербиї потераз вибрала лєм дзешецерих аґентох хтори положели тот испит. Медзи нїма и я – поцешена Ивана.
Ивана одтеди роби на гайзибанскей станїци у Суботици як царинска аґентка. Гвари же робота одвичательна прето же треба провадзиц закони и предписаня кед слово о увоженю и вивоженю роби и предметох. Колектив у Суботици барз одвичательни, додава Ивана, и приємни за сотруднїцтво.
У януару, спрам наявених ресистематизацийох роботних местох, у „Сербия желєзнїци” роботу добродзечнє зохабели вецей як тисяч роботнїки. Даєдни места остали нєпополнєти, та ше Ивани и ту указала можлївосц напредовац.
– Колеґове предо мну коментаровали же єст нєпополнєте место за колского диспечера и же бим требала пойсц на обуку. Кед сом им гварела же ше приявим, думали же франтуєм. На тим месце нїґда по тераз нє була жена, алє я вше була зацикавена на тоти места за хтори ше напредок знало же су „нє за жени”. Тота робота досц чежка прето же ше 80 одсто роботного часу препровадзує вонка, на витру, дижджу… Алє, я ше нє дам – гвари на концу Ивана, жена хтора з дзеку, и з вельку упартосцу крачала, и ище вше крача през живот.
КРЕВ НЄ ВОДА
Любомир и Ивана нє сцели же би дзеци були обтерховани зоз їх професиями, та ше аж и потайнє наздавали же ше дзеци опредзелєля за даяке друге занїманє. Медзитим, трафело ше праве наспак. Ирена рушела по оцових крочайох. Закончела стредню балетску школу у Новим Садзе, даскельо роки робела на поставяню танцох по наших Дружтвох, а у тей хвильки роби як хореоґраф у Австриї, у Бечу. Младши Микола одмалючка гуторел же сце гонїц „локомокотиву”. Тераз є на приправнїцким стажу у подприємстве „Сербия желєзнїци” и остало му ище лєм два мешаци же би и наисце сполнєл сон з дзецинства.
ЛЄМ НЄ ЖЕЛЄЗНЇЧАРА
Ивана була прешвечена же ше нїґда нє ода за желєзнїчара, бо памета свойо дзецинство и нїґда нє любела тоти приповедки. Задумовала свою пару, алє ше нє наздавала анї же ше єдного дня ода за гармоникаша. Медзитим, 1988. року конєчно пристала присц на сход родзини до баби, на хтори роками нє сцела пойсц и праве там, стретла Любомира.
– Алє,кед судзене, та судзене. Шицка родзина була процив того же бим пошла за гудака. Гуторели ми же гудаци любя пиц, же любя люцки жени… Алє я була щешлїва, подумала сом – най будзе цо сце, добре лєм же є нє желєзнїчар!
