Єдна причина вецей за живот

автор с. фейса 28. авґуст 2022

И Мария и Велимир оддавна шпиваю у хорох. Вона барз млада шпивала у познатим Марковичу, а вон почал познєйше.  Музикалносц нашлїдзел од оца Светислава и мацери Ирени Давосир Матановичових, нашей дакедишнєй познатей оперскей шпивачки, солистки Сербского народного театруСкоро же нєт дня кед Матановичово нє на даєдней проби, або на наступу. Скоро же анї єден дзень нє прейдзе без музики. И прето нєт поволаншей пари од нїх кед приповедаме о шпиваню.

Велимирово родичи нє раз помагали новосадскому Мишаному хору КУД „Светозар Марковичˮ, ходзели з нїм на турнеї, та вон теди як леґинь и нє мал нє знам яку дзеку шпивац и путовац з мацеру и оцом. Познєйше ше и вон приключел, прицагло го друженє, людзе и полнєнє емоцийох. Мария ходзела на хор лєм теди кед мушела.

Роки преходзели, а на преславу 50-рочнїци од снованя спомнутого Хору 1995. року поволани и Мария и Велимир. Там ше и упознали.

И БУРЇ, И ВИТРИ И КРАСНИ ИСКУСТВА

Оцов глас у обисцу Матановичових бул моцнєйши и кед ше нє шпивало, а мац Ирена ше виборела же би єй син закончел нїзшу музичну школу. Можебуц Велимир нє сполнєл сни своїх родичох зоз студиями нємецкого язика, думали же то бузе медицина, а вон занєшени зоз Хесеом и нємецкима писателями, цалком случайно вибрал нємецки язик, и гвари же нє банує.

-Интересовала ме вонкашня тарґовина и почал сом робиц як заступнїк у єдней иножемней фирми. Пошвидко ми понукнуте пойсц на службу до иножемства, до нашого Конзулату. Кед бим нє прилапел подумал бим же нє знам цо сом препущел. Виволанє вельке, а я, оженєти, уж з єдним дзецком у обисцу, надумал же пойдземе. Бул сом у Нємецкей у Дортмунду и Фрайбурґу. Перше пейц роки, вец сом ше врацел, пробовал ту робиц  з приятельом, а вец и як поднїматель, алє нє ишло. Хто прежил 90-ти роки и силни девалвациї, розуми о чим бешедуєм. Пошол сом и на други завод до иножемства, тераз до Берлину и бул сом там у досц  нєзґодним чаше, 99. року. Кед ше воспоставели дипломатски одношеня, бул сом службенїк у Амбасади. Єдно красне искуство. Врацел сом ше и о єден час удало ше ми достац роботу у Покраїнскей скупштини, дзе сом робел як службенїк по сам одход до пензиї, уж вецей як рок сом у пензиї – приповеда Велимир.

Мария стої у горнїм шоре з правого боку

Мария после стреднєй школи достала роботу у Кабелу, перше як службенїк у кнїжководительсте, познєйше кед ше основало  електронски центер робела на програми за плаци. Були то щешлїви осемдзешати роки у бувшей Юголавиї. Народзела и два дзивчата, а на роботи було праве так як у Кабелу. Робело ше, гвари,  алє ше и путовало.

-Добродзечнє сом двала крев лєм прето же бим з хором могла путовац. Були зме як єдна фамелия и на хору и у фирми, но, златни часи, поведла бим, хтори нє тирвали длуго. Дзеведзешатих ше и таки моцни фирми як цо Кабел помали гашели, учела сом робиц и друге и прешла сом робиц до єдней приватней банки. Нажаль, Централа тей банки була на Косове и кед и там „пукло”, шицко нєстало, та и нашо роботни кнїжочки хтори зме нїґда нє достали. Дефинитивно сом без роботи остала 2008. року, знаходзелa ше, чувала дзеци и дочекала пензию без полного роботного стажу. 

ПРИПОВЕДКА О ШПИВАНЮ

Велимир роками на вшелїки способи пробовал пренайсц мацерово ариї и шпиванки записани на пантлїкох, алє ше му тото лєм  з часци удало.  

Медзи шпиванками и тота: Як ми будзе, так ми будзе. И гоч то шпиванка, обидвойо нашо собешеднїки  нє остали у заєднїцох хтори нє функционовали. Сцели мац свой мир, прибижище и свой дом, з єдним словом сцели лєпше жиц.

Уж ше добре познали и були вєдно кед ше им на єдим концерту скоро пред двацец роками о. Миз опитал чи буду шпивац у хору Гармония котри припада и новосадскей грекокатолїцкей церкви и Рускому културному центру. Пристали. И ту ше лєм предлужує приповедка о шпиваню. Познейше обидвойо почали шпивац у єврейским хору Хашира, а вец и у горватским Єлачичу, дзе су и нєшка активни, Велимир и у хлопскей ґрупи РКЦ-а у Словенцох…

– Кед би нє було тоти хори, я нє знам зоз чим бизме ше занїмали.То нас повязує з людзми з хторима маме дружтвени живот, на концу, сами хори то файта дружтвенго живота. А ми обидвойо праве так любиме жиц. Любиме кед нас дахто навола и пове: „кладз кафу, дораз сом у вас”. Таких приятельох єст вше менєй, а ми патриме таких  зачувац, а нових, кед то годно, здобуц. Нє патриме на тото хто су и цо су, а кед себе подумам же я мам и рускей, и українскей, и чарногорскей и сербскей креви, ша хто же вец я… Ту, у Петроварадину, у горватским хору нас людзе барз крашнє прилапели. Вони маю свойо швето Винково, кед Богу дзекую на роду и на вину… Шедзиме, дружиме ше, и я видзим же од шицких хлопох лєм я нє Горват. И вони таки як и ми. На людзох патра як на людзох хтори можу буц добри, або нє – гвари Велимир и предлужує же тоту рускосц хтору нашлїдзел од мацери и нєшка чува.

-Я пойдзем до нашей церкви на Вельку ноц, зохабим долу кошарку и пендрам ше на ковруш шпивац, гоч у Гармониї вецей нє шпивам. И уживам у цалей литурґиї. Но, щиро, припознавам же подумам и на тото же бим требал кус преридзиц тот мой хорски анґажман. Нє старчим уж, кажди дзень зме по пробох, окреме я, та гварим вше же роздумам. Но, то кратко тирва, окреме кед ше зидземе и кед до рукох вежнєм ґитару… Моя Марча у тим витирвалша.

-Тераз кед зме у пензиї часто приповедаме о тим же нє лєгко жиц у часох у хторих ми нєшка жиєме. Людзе нєзадовольни, шицкого єст… Ми маме щесца же зме у хижи, же маме таки двор, заградку, свой мир и цихосц, нашо кнїжки… То тото цо нас опущує и виполнює и якош знам же бизме без того нє могли – гваря на концу Мария и Велимир Матановичово.

А ОБИСЦЕ ВШЕ ЦЕСНЄЙШЕ

-Нашо дзеци уж одроснути людзе, позакончовали школи, робя, а мойо обидва дзивки ше и поодавали, маю дзеци, та ми уж роками баба и дїдо. Велимиров син и дзивка тиж успишни млади людзе хтори маю свойо роботи и свой живот. Нашо дзеци ше почитую, дружа, лєм маме єдну бриґу – кед шицки приду до нас, кед пошедаме за стол, нєт ше дзе помкнуц. Вше частейше патрим на мур и штудирам же би го даяк требало помкнуц – гвари Мария.

  

(Опатрене 98 раз, нєшка 1)